Історія справи

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О., суддів:Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, управління Держземагентства у м. Одесі, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, третя особа - дачно-будівельний кооператив «Чорномор», про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, дачно-будівельного кооперативу «Чорномор», Одеської міської ради, комунального підприємства «МБТІ та РОН», Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання свідоцтв про право власності частково нечинними, визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу та дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є членом дачно-будівельного кооперативу «Чорномор» та власником житлового будинку літ. «А» та погреба літера «Л1», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2014 року визнано недійсним та скасовано рішення Одеської міської ради народних депутатів від 10 серпня 2000 року в частині передачі в приватну власність ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,0069 га, на якій розташований погріб літ. «Л1», а також визнані недійсними державні акти про право власності на зазначену земельну ділянку: державний акт від 12 грудня 2000 року, виданий ОСОБА_12, та державний акт від 20 березня 1999 року, виданий ОСОБА_7

Оскільки зазначені правовстановлюючі документи ОСОБА_12 на спірну земельну ділянку визнані недійсними, ОСОБА_6 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2001 року, за яким ОСОБА_8 продала земельну ділянку ОСОБА_7; визнати недійсним незаконно отриманий ОСОБА_7 витяг з Державного земельного кадастру від 21 березня 2013 року про реєстрацію за нею спірної земельної ділянки; скасувати реєстрацію земельної ділянки у земельному кадастрі та заборонити управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачу будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників; заборонити Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції виготовлення та видачу будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників; заборонити ОСОБА_7 самовільно використовувати земельну ділянку та перешкоджати членам кооперативу у її спільному користуванні; передати земельну ділянку у загальне користування членів кооперативу.

ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що вона є членом дачно-будівельного кооперативу «Чорномор». В 1999 році при приватизації майна кооперативу члену кооперативу ОСОБА_9 помилково була видана довідка кооперативу про те, що у її користуванні знаходиться земельна ділянка площею 418 кв. м, на якій розміщені споруди, в тому числі погріб літ. «Л1», в той час як погріб знаходився в її користуванні. На підставі цієї довідки ОСОБА_9 отримала свідоцтво про право власності від 25 червня 1999 року на 23/1000 частини будівлі дачно-будівельного кооперативу «Чорномор», які складаються з дачної будівлі літ. «Л», господарських споруд літ. «Л1». В подальшому ОСОБА_9 продала зазначені будівлі ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2001року; ОСОБА_10 подарував ОСОБА_11 за договором дарування від 13 жовтня 2003 року; ОСОБА_11 подарувала ОСОБА_6 за договором дарування від 17 травня 2005 року. ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на вказане майно від 30 січня 2008 року.

ОСОБА_7 просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності від 25 червня 1999 року, видане на ім'я ОСОБА_9, в частині виключення зі свідоцтва погреба літ. «Л1»; а також визнати частково недійсними всі угоди про відчуження погреба та свідоцтво про право власності від 30 січня 2008року на ім'я ОСОБА_6

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0069 га для дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, укладений 14 грудня 2001 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7; вирішено усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0069 га для дачного будівництва, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, заборонивши ОСОБА_7 самовільно використовувати зазначену земельну ділянку та перешкоджати членам ДБК «Чорномор» у її спільному використанні за рішенням правління, відновивши становище, яке існувало до порушення, передавши зазначену земельну ділянку у загальне користування членів ДБК «Чорномор»; визнано недійсним Витяг з державного земельного кадастру України від 21 березня 2013 року про реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_7; скасовано реєстрацію зазначеної земельної ділянки у земельному кадастрі; заборонено управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачу будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників; заборонено Реєстраційній службі Головного управління юстиції в Одеській області виготовлення будь-яких документів на зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про зобов'язання ОСОБА_7 не перешкоджати членам ДБК «Чорномор» у її спільному користуванні за рішенням правління земельною ділянкою площею 0,0069 га, відновлення становища, яке існувало до порушення, з передачею земельної ділянки у загальне користування членів ДБК «Чорномор» та в цій частині ухвалено нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею від 04 грудня 2000 року дачно-будівельному кооперативу «Чорномор» була надана у постійне користування земельна ділянка площею 1,7428 га по АДРЕСА_2.

Як вбачається з технічного звіту зі встановлення меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_9 від 11 жовтня 1999 року, у неї в користуванні знаходилась земельна ділянка площею 0,0589 га, на якій розташовані кам'яне житлове та кам'яне нежитлове приміщення.

Відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі дачно-будівельного кооперативу «Чорномор» від 25 червня 1999 року ОСОБА_9 належало 23/1000 частини вказаного кооперативу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що в цілому складаються з дачної будівлі літ. «Л» та господарських споруд літ. «Л1».

11 грудня 2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 був укладений договір дарування, за яким останній прийняв в дар будівлі дачно-будівельного кооперативу «Чорномор», що складає 23/1000 частини зазначеного кооперативу, розташовані на земельній ділянці площею 418 кв. м, за фактичним користуванням.

У цей же день між вказаними особами був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_10 набув право власності на земельну ділянку площею 369 кв. м, яка належала продавцю ОСОБА_9 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого Одеською міською радою народних депутатів.

21 січня 2002 року ОСОБА_10 отримав державний акт на вказану земельну ділянку.

30 жовтня 2003 року ОСОБА_10 подарував ОСОБА_11 належні йому 23/1000 частини ДБК «Чорномор», а та у свою чергу 17 травня 2005 року подарувала зазначені частки кооперативу (дачу літ. «Л» і погріб літ. «Л1») ОСОБА_6

30 січня 2008 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 570 кв. м, житловою площею 148,4 кв. м, погреба літ. «Л1», відображених у технічному паспорті від 01 жовтня 2007 року.

Крім того, судом було встановлено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ДБК «Чорномор», третя особа - КП «ОМБТІ та РОН», про визнання свідоцтва про право власності частково недійсним та визнання права власності на погріб відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, про витребування майна - задоволено. Витребувано в останньої приміщення погреба під літ. «Л1», який є складовою частиною 23/1000 частини ДБК «Чорномор» та належать ОСОБА_6

Отже, обставини, встановлені вказаними рішеннями, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиційними та не доказуються при розгляді даного спору.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності від 25 червня 1999 року, виданого на ім'я ОСОБА_9 в частині виключення зі свідоцтва погреба літ. «Л1», а також визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу та дарування з відчуження погреба літ. «Л1» та свідоцтва про право власності від 30 січня 2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_6, правильно встановили фактичні обставини справи, та дійшли до обґрунтованого висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки судовим рішенням, зокрема, рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 лютого 2011 року, яке відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України є преюдиційним при вирішенні даного спору, підтверджено право власності ОСОБА_6 на погріб літ. «Л1».

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2001 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, з огляду на наступне.

Згідно з вказаним договором купівлі-продажу ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 купила земельну ділянку площею 0,0069 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 та на якій розташований погріб «Л1».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 липня 2011 року, визнано недійсним та скасовано рішення Одеської міської ради народних депутатів від 10 серпня 2000 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,0069 га, на якій розташований погріб літ. «Л1», а також визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 12 грудня 2000 року, виданий на ім'я ОСОБА_8

За таких обставин суди дійшли до правильного висновку, що ОСОБА_8 не мала права відчужувати вказану земельну ділянку, оскільки правовстановлюючі документи ОСОБА_8 на спірну земельну ділянку визнані недійсними, так як ОСОБА_8 була надана земельна ділянка, на якій розташований погріб, що належить ОСОБА_9, а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, на підставі ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР є недійсним.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним витягу з Державного земельного кадастру від 21 березня 2013 року про реєстрацію за ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,0069 га, яка розташована на АДРЕСА_2 в м. Одесі, оскільки він отриманий на підставі визнаних судами недійсними правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку, у зв'язку з чим суди діийшли до правильного висновку щодо скасування реєстрації зазначеної земельної ділянки у земельному кадастрі.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про зобов'язання ОСОБА_7 не перешкоджати членам ДБК «Чорномор» у їх спільному користуванні за рішенням Правління земельною ділянкою 0,0069 га, відновлення становища, яке існувало до порушення, з передачею земельної ділянки у загальне користування членів ДБК «Чорномор», та ухвалюючи в цій частині нове рішення, обгрунтовано виходив із того, що такі вимоги заявлені ОСОБА_6 від імені членів ДБК «Чорномор», яка не мала на це відповідних повноважень, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками судів про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині заборони управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників, а також заборони Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Суди вказаних вимог закону не врахували та, задовольняючи позовні вимоги в частині заборони управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників, а також заборони Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників, не звернули уваги, що такий спосіб захисту не передбачений законом.

Крім того, не звернули уваги на те, що виникнення, реалізація та захист права власності ОСОБА_6 не залежить від державного органу, уповноваженого державою здійснювати реєстрацію прав на нерухоме майно, а також те, що заборона державному органу вчиняти певні дії в майбутньому, не може бути задоволена, оскільки захисту підлягає порушене право.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення в частині заборони управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників, а також заборони Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про заборону управлінню Держземагентства у м. Одесі виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників, а також заборону Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції виготовлення та видачі будь-яких документів на земельну ділянку на користь ОСОБА_7 або її законних представників скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У решті рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 березня 2014 року в частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення апеляційного суду Одеської області від 08 липня 2014 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук